Я зустрічаю свою кохану людину До. Бачу в його очах бажання побути зі мною довше. Але він не може, тому що одружений, і дружина чекає його вдома. Попри все він кличе мене з ним піти, я йду, попутно цікавлячись якою дорогою ми підемо, адже люди можуть побачити – і у нього будуть неприємності. Він махнув рукою, мовляв набридло ховатися, прямо так по вулиці і підемо. Ми звертаємо в невелику вуличку, на переїзді бруд і колії від автомобільних шин. Але це не важливо для мене. Ми опиняємося в приміщенні, схожому на горище. Там світло, чисто, але вікон немає. До. Сказав дружині І. Що йому потрібно купити диски для ремонту, який вони роблять вдома. Тому зараз він повинен від мене піти в магазин і їх купити. Зі словами "Почекай мня тут. " він пішов. Я чую як на вулиці люди кажуть, що І. Все відомо, у них скандал і розлучення. Тут в двері вривається вона (І. ) . Я висловлюю надію, що ми поговоримо, як цивілізовані люди. Вона плаче: " Ти знаєш як це, коли в душі попелище, коли нестерпна гіркота гару. " Я теж зі сльозами кажу їй про те, що щиро її поважаю за силу і мужність. І про те, що я безсила в своїх почуттях до До. І не можу з собою нічого зробити: Він кличе і я йду. Ми з нею обіймаємось, розуміючи один одного по-жіночому. Настає ніч, вона проводжає мене до будинку, ми вже сміємося. Говоримо про те, що До. Кудись зник, цікаво кому подзвонить першою. І. Взяла телефон-2 пропущених від До. Вона дзвонить йому. Він п’яний і пішов кудись в ліс. Я запропонувала І. Зайти до мене в квартиру, попити чаю, але на сходовому майданчику зустрічаємо журналістів, які вже чекають нас. Ми тікаємо від них. Тут же опиняємося в моєму БУДИНКУ. Я бачу його з боку: він великий і красивий. Фасад майже весь зі скла. Будинок знаходиться в лісі і потопає в зелені, а на даху, як на землянках росте трава. Всередині тепло і затишно. Я дивлюся на свій телефон – дзвінків немає. Але через скло бачу, що До. Йде по стежці зі своїм великим псом чорно-білої масті. Виявляється, що І. Вагітна, хоча вже не молода (їй 50) .

. І я бачу нас трьох как-будто через 20 років. Ми постаріли, живемо в цьому ж будинку. І щасливі просто лягаємо в одне ліжко. Я посередині.