Моя бабуся померла 15 років тому. Вона була прекрасною людиною, щасливим у шлюбі, відмінною господинею, справжнім професіоналом – вона 40 років пропрацювала в школі вчителем російської мови, багато її учні відвідували її, коли вона вийшла на пенсію і дуже тепло про неї відгукувалися. Так вийшло, що вона виховувала мене з народження до моїх 11 років, я дуже її любила, і ми були з нею дуже близькі до її останніх днів.

А тепер, власне, сон. Уві сні я ясно розумію, що бабусю недавно виписали з лікарні додому і її потрібно відвідати. (До речі, це реальний факт її біографії, за два роки до смерті вона була госпіталізована, лежала в лікарні, я її відвідувала і доглядала за нею, я ж проводжала її додому після виписки). Я пропоную своїй мамі зробити це разом і взяти з собою мого тоді ще маленького сина – бабуся любила правнука і завжди раділа, коли ми відвідували її з моїм сином. Ми домовляємося, що я заберу сина з дитячого садка, потім разом зайдемо за мамою на її роботу і всі разом вирушимо до бабусі.

Але здійснити задумане я не можу. Коли я підходжу до дверей дитячого саду, я ясно бачу, що двері замкнені на великий висячий замок. З нехорошими передчуттями біжу до мами на роботу – але і тут не можу потрапити всередину, двері замкнені зсередини. У паніці я повертаюся додому і застаю свою маму грає з моїм сином в кубики. На питання, як вони тут опинилися, мама роздратовано відмахується від мене і продовжує щось пояснювати моєму синові. Я нагадую їй, що ми збиралися відвідати бабусю, але вона каже, що"немає ніякої необхідності робити це сьогодні", продовжує грати, всім виглядом показуючи мені, що сьогодні вона нікуди не піде.

Однак я розумію, що повинна піти. Я починаю переодягатися. Перевдягаюся довго, змінюючи вбрання, хоча знаю, що потрібно поспішати. Нарешті, мама зауважує, "якщо зібралася, то йди, а то вже темніє".

Я виходжу з дому. Теплий літній вечір, людей на вулиці немає, запалюються ліхтарі. Мені стає спокійно, я відчуваю радість від того, що зараз побачу бабусю.

Підходячи до її дому, я бачу що в вікнах горить світло, працює телевізор, і я остаточно заспокоююся, розуміючи, що все в порядку. Однак, коли я входжу до бабусі, я застаю дивну картину. Бабуся моя сидить на дивані і читає "снігову королеву" Андерсена, а на підлозі біля неї розташувалися три молоді дівчини хіпповатого виду (головні пов’язки, браслети на руках, строкаті сорочки, джинси). На підлозі пляшки, якась їжа, одна з дівчат курить. Мене охоплює паніка, бабуся – чистюля і педант, а вже таке вона навіть уявити б не могла! Я звертаюся до неї зі словами: " Бабуся, що це? Хто вони? Чому вони тут і в такому вигляді? " Бабуся піднімає на мене обличчя від книги, і я розумію, що це не моя бабуся, а зовсім незнайома жінка. Озираюся – і усвідомлюю, що я в абсолютно незнайомій мені квартирі. В руках у мене улюблене бабусине печиво, яке я несла їй. На цьому сон закінчився.