Тигр Парамешвара, цар звірів і великий вчитель, сидів на троні, і на обличчі його був вираз печалі і заклопотаності. Ні, зовсім не через скарбниці він журився, бо царство його, Бенгалія, буяло дорогоцінними металами і алмазами, і не через сусідів, бо вони боялися могутнього повелителя. Піддані шанували його, дружина, мудра Харін, душі в ньому не чула, і він справді міг би бути найщасливішим з усіх земних владик. Але при дворі творилося таке, що вселяло йому побоювання за долю царства. Навколо себе він бачив тільки жадібність і заздрість. Його міністри, придворні і слуги пеклися тільки про власне благо і анітрохи не дбали про щастя країни. Жодного чесного радника не було у великого царя Парамешвара.

Якось раз цариця Харін поїхала на північ країни, а повернувшись, розповіла чоловікові, що далеко в лісах живе відлюдником дивовижний святий, шакал Кандрака.

– Такий міністр мені і потрібен! – вигукнув Парамешвара.

– Але він ніколи не покине свій ліс, – заперечила Харін.

– Я сам поїду до нього, – заявив цар, – і спробую умовити його допомогти мені в управлінні країною.

Не відкладаючи, цар вирушив у далеку дорогу, до дрімучому лісі, де жив незвичайний відлюдник.

Кандрака був непростим шакалом. Колись, у своїй першій життя, він був людиною і керував суміжної з Індією країною. Він був нікчемним царем, не дбав про підданих, розорив країну, і в покарання боги після смерті перетворили його в шакала, який переховується від денного світла. Кандрака визнав покарання справедливим і пішов в глухий ліс, щоб нестатками і життям на самоті спокутувати свою провину. Побачивши шакала, Парамешвара був вражений його худорбою і виснаженим виглядом. Цар згадав своїх роз’їла, напомаджених придворних і зрозумів, що мудрець Кандрака саме той, хто йому потрібен. Але шакал рішуче відкинув пропозицію царя:
– Краще жити в лісі бідним, але вільним, чим у палаці – закутим в золоті ланцюги. Мені знайомі примхи царів. Вони завжди готові прислухатися до наклепі. Характер їх мінливий, і сьогодні без причини вони женуть геть того, кого ще вчора, так само без причини, звеличували до небес. Я знаю, що царський двір живе за законами джунглів, де кожної тільки й думає, як зжерти суперника.

Парамешвара був вражений таким одкровенням, а головне – вражаючим знанням палацових звичаїв. Він вирішив, що перед ним справжній мудрець. Адже шакал ніколи не виходить з лісу, а життя при дворі знає, немов і сам був придворним. Зрозуміло, шакал не признався тигру, що і сам колись був царем. Він дивився на Парамешвара, могутнього шляхетного і нещасного володаря, і згадував власне несправедливе правління. «Може бути, якщо я допоможу цього царя, то найкращим чином викуплю власну провину», – подумав він і погодився стати міністром при дворі Парамешвара.

– Але за однієї умови: ви ніколи не позбавить мене свого довіри, що б не трапилося, – уточнив він.

Парамешвара був щасливий.

Поява Кандракі при дворі спочатку викликало смішки та посмішки, але побачивши, що цар дав йому величезну владу, придворні занепокоїлися. Кан-бійка швидко вивів їх на чисту воду. Колишній перший міністр, злякавшись, що і його погані справи дійдуть до царя, вирішив будь-що-будь хата-витися від нового царського улюбленця. Разом з іншими придворними він склав змову проти Кандракі. Лиходії викрали у цариці Харін скриньку з найкоштовнішими прикрасами і сховали його під ліжком Кандракі. Дізнавшись про крадіжку, цар розлютився. Він наказав варті обшукати всі кімнати палацу. Коли йому повідомили, що скринька знайдений в кімнаті так да, цар засмутився і подумав:
– Видно, палацовий повітря псує і найкращих!

Він наказав взяти Кандраку під варту і кинути в найглибше підземеллі. Мудра Харін намагалася напоумити чоловіка:
– Адже він ніколи не брав подарунків, він зневажав багатство!

– Тільки для того, щоб приспати нашу пильність, – відповідав Парамешвара.- Зрадник! Нехай його повісять на найвищій вежі палацу! Але цариця наполягала:
– Його не можна стратити без суду. Хіба у вашому царстві не існує правосуддя?
Цар погодився дати шакалу день відстрочки.

– Прикраси-то ваші! – сказав він дружині.

Не гаючи часу, Харін викликала до себе колишнього першого міністра Павріку. Вона приголубила його і обіцяла, що незабаром він повернеться на свою посаду. Павріка радів.

– Ваша величність, мій чоловік, – продовжувала цариця, – просив мене призначити нещасному кару. Порадьте мені, що вибрати: виколоти йому очі, щоб він більше ніколи не бачив сонячного світла, або відрізати язика.

Павріка був розчарований – він сподівався, що шакала засудять до смерті. Він подумав: якщо Кандраке виколют очі, він зможе говорити і доб’ється виправдання.

– Ваша величність, – сказав він, – раджу відрізати йому язика.

Він не зрозумів, що цариця підбудувала йому пастку. Обравши для найлютішого ворога менш тяжке покарання, яке, однак, позбавляло його можливості виправдатися, перший міністр тим самим видав себе. Він зніяковів, заплутався в поясненнях і, нарешті, зізнався у всьому. Йому негайно відрізали язик, адже він сам вибрав цю кару для викрадача царських прикрас. А Парамешвара кинувся в темницю до Кандраке. Він обняв його і зі сльозами на очах благав пробачити його і залишитися в палаці. Але на цей раз Кандрака був невблаганний;
– Ви порушили домовленість, государ. Ви обіцяли довіряти мені, незважаючи ні на що. Я не можу залишитися. Коли дружба рветься, відновити її дуже важко, і вона ніколи не буває такою, як раніше.

Парамешвара не став наполягати, він розумів, що шакал прав, а він втратив кращого радника.

З тих пір тигра Парамешвара не було спокою в житті, і він завжди ходив сумний і заклопотаний.

Тому-то над очима у бенгальських тигрів, немов зморшки, збігаються темні смуги, і вигляд у них такий сумний.