Один чоловік в клітці жив соловей. Та такий співочий, що ні зими, ні осені для нього немає – все весна. Цілими днями з ранку до ночі заливається співом, ніби живе не в клітці, а десь на волі в теплих краях.

Одного разу набридло тій людині слухати солов’їні трелі, і він убив птицю. але даремно. Не стало солов’я – заспівала клітина. Він тоді клітку розбив, а уламки викинув в яр. І це не допомогло, тому що заспівала хата. Він тоді і хату спалив. А коли це зробив, то відчув раптом, що співає він.

соловей

Соловей і ворона

Сидів якось соловей на горіховому дереві і виспівував свої солов’їні пісні. Так так розспівався, що й не помітив, як поруч з ним сіла ворона.

– Гей, соловей, і не соромно тобі переді мною співати свої дурні пісні! – крикнула ворона.

Соловей не повірив своїм вухам. Невже це було сказано про нього, солов’я? Страшно розсердився він і закричав:

– Та щоб тебе землею завалило … Люди не натішаться, слухаючи мої пісні. Мене в золотій клітці тримають, найкращим зерном годують … Та щоб тобі вічно в жалобі.

Казка про дурному Солов’я і мудрого Вороні

На світанку в дрімучому лісі раптом з’явився і заспівав Соловей.

Стрепенувся ліс, ожив, повеселішав.
І хоча голос у солов’я був не такий уже й дзвінкий, але його почули ті, хто хотів почути, зраділи звірі і духи, пісня голосиста завжди приємна і красива.

Чорти сполошилися, побігли солов’я послухати, Лісовик зупинився, Водяний виринув з тихого виру – він там, у омутник гостював, суперечки з ним нескінченні вів.

Така увага Солов’єві було ну дуже приємно.
Тільки чорти наші смугасті.

Три поради солов’я

птицелов погодився. Соловей сказав йому:

– Ніколи не ганяйся за тим, чого зловити не можеш, ніколи не журися про те, що вже минуло й минуло, і не вір ніколи неправді.

Птицелов відпустив солов’я. Соловей захотів випробувати свого визволителя – дізнатися, як він прийняв його поради.

– Нерозумний, – сказав він. – Який скарб ти випустив з рук! У мене всередині знаходиться дорогоцінний камінь завбільшки в страусине яйце.

Засмутився птицелов свою необачність і почав знову заманювати.

Притча про Солов’я і Троянду.

Кущик зовсім крихітний і слабенький.

Гілочки молили Сонечко про Світло і хмаринки, про дощик.

Її нещодавно посадили в грунт, і молоденьке рослина дуже потребувало допомоги.

Пожалів Дощ кущик і полив його, а потім, Сонечко подарувало йому трохи тепла.

Розпрямилися гілки, побігли в зростання листочки, і Роза стала набирати соки.

Зав’язалися бутончики на кущі.

Проходив поруч, стали звертати на неї увагу.

– Ще трохи і квіти розпустяться, – говорили вони.

Зебра і соловей

Білий вовченя і Зоряний їжачок

Їжачок Прохор вирішив в останній раз в ту пізню осінь прогулятися по заповідному лісі.

Вечір стояв теплий, майже річний, на небі то там, то тут спалахували зірочки.

І так сподобалося їжакові це зоряне небо, що сів він на пагорб і став розглядати зірочки, розмовляти з ними, називати кожну своїм ім’ям.

І так ясно було і в лісі і на душі у їжачка Прохора, що навіть спати лягати перехотілося. Але Кащей вже дихнув холодом, і їжачок зіщулився, зрозумів, що все це скоро закінчиться.